Я прожив 100 ДНІВ з ДИНОЗАВРАМИ в Minecraft Hardcore
Я прожив 100 днів в доісторичному світі з динозаврами в Minecraft Хардкор. Наступні 30 годин реального часу я буду боротися за життя в світі, заселеному тірексами, трицератопсами і тонною інших смертоносних створінь. На мене чекають небезпечні данджі, гігантські доісторичні ящірки, печери з юрського періоду і купа всього іншого. Я не тільки спробую вижити, а й приручити тиранозавра, збудувати мегабазу, поклонятися мамонту і стати вершиною харчового ланцюга в цьому смертельному світі. І так, це режим хардкор, тож якщо я помру, мені прийдеться починати все заново. Поїхали. День перший я появився в цьому ультранебезпечному, проте неймовірно красивому світі. Воу, перекоти поле. Де динозаври? То відео про динозаври. Я бачу поки коров тільки. Динозаври будуть трохи згодом. А поки що я відправився рубати перше дерево і зразу же стикнувся з проблемами міжгалактичного масштабу. Що це за бред? Ага. Дерево не рубалось привичним способом. Хто добав цей мод? Як його виключити? Я був неймовірно сердитий. Тож витративши 42 хвилини. Дерево нарешті зрубалось. Та невже? Даже тут накачано всяких безполезних інтерфейс-модів. І я не розібрався, як їх виключити. А потім нечайно скрафтив три стака дошок. Ого, я дурачок. Я прям ідіот. Скрафтив дерев’яне кайло та сокиру, побіг прямо і побачив йоу на ваших екранах трицераптопс. Ну або як мінімум щось схоже на нього. Підібравшись поближче, я був дуже акуратний, тому що не знав, чи дане доісторичне створіння дружелюбне, чи все-таки не дуже. Я вирішив ризикнути. І як виявилось, а, да ти добряк, ти добрячок, ти не атакуєш. Коли тріцип захавав брудної землі, я остаточно поняв, що він мені не загроза і погнав винищувати ціле покоління курок і свиней. Єнот. А мене б’ють єнот. Розуміючи, що смерть від єнотів була б самим позорним явищем в історії мого каналу, я перестав втікати і показав їм, хто тут бос. Невдовзі було помічено натурально згенероване селище Джамалів, де я вкрав ліжко, тому що мені воно, очевидно, потрібно більше. А потім мене налякав бізон. Добре, це все здорово. Бізони. Клас. Мене цікавить, що тут робить грибна корова. Потім я відправився на розборку доміка задля халявного каменю і підвечір скрафтив пічку та каміні інструменти. Велікан. А ні, це чайка. Я дебіл. Затрамбував шашлунок курячою гомілкою. Я погнав на зустріч пригода. Помітив якусь дивну хатину посеред озера. Булькнувся в водичку і всередині йшов залізний ніж, відро води, рис із суші. Хто добавив цей модк суші? Я сумніваюсь, що динозаври трамбували у Нагімакі 60 млн років тому. Також тут були звірсько ув’язнені риби, яких я, як найдобріша в світі душа, вирішив звільнити. Вибрався на пагорб, де побачив самих регабельних мобів в історії. Це що, гробаки? Боже мій, яката. І натрапив на доісторичну печеру, в якій накопав до історичного заліза, до історичного вугілля, а потім получив до історичної пи. Зробив залізну броню і по традиції почав демонструвати на F5 свою потужність. Да. І ще я скрафтив ще. В день другий я виліз з печери і поняв, що динозаврів знов нема. ладно. Я так розумію, огромні ящірки – це велика рідкість в цьому світі. Цього дня я продовжував скитатися по світу, щоб зрозуміти, що тут взагалі є. І мені попався ліс величезних дерев з атаки титанів. В мене була теорія, що це гігантське дерево самостійно зрубається, так само як і дубочок на початку відео. Тож я потратив тонну часу на рубання, і теорія підтвердилась. Йохо-хо. Це дерево принесло мені 4, по стака колод, представляєте? Я побіг дальше, побачив поламаний міст, який я, як добра душа, вирішив поремонтувати. закинуту хату, в якій ні черта не було, і ще одну пару гігантських дерев, задивляння на які чуть не закінчило моє виживання. Окей. Ну зато я йшов залізо. Окрім заліза, тут була якась дивна чорна жижа, похожа на вугілля, яка не добивалася кам’яним кайлом. Тож після роботи залізною кіркою я получив bland fфо. Це що, якесь Ні, це не було візі. Це були останки до історичної рослини. Я вибрався з печери і вирішив, що мені потрібен рюкзак, того що бази у мене нема, а інвентар не резиновий. Тож я почав вбивати конів, щоб з них получити шкіру, з якою крафтиться рюкзачок. Помітив рандомну кам’яну будівлю. І поки я до неї добрався, на вулиці встигла початися ніч, помножена на дощ. Всередині будівлі нічого не було, тому я зібрав волю в кулак, зробив потужний ватердроп, побіг дальше і зустрів ще один вид динозаврів. Струсіомімус. Бро, хто тебе так назвав? Тобі вообще норм? Я дуже сильно хотів його вдарити, але Струсік був максимально чуловим парубком, так що я збився з тої варварської ідеї. І за мої варварські пориви кармала на мене реальне випробування. Розуміючи, що я не в стані справитися зі всіма ворогами, я вирішив закопатися в горі. Ні, ну я нереально цивілізований. Поставити двері на вході в печеру – це прям вершина. Долбеть. Усвідомив, що у мене є всі матеріали, щоб скрафтити рюкзак, що я, в принципі, і зробив. І після закидування в нього купи ресурсів та зовнішнього огляду. Ну нічого така річ. Тепер жалкери не потрібні. Я прийняв рішення піти спати, щоб пройшла себеча злива. В день третій я вийшов на вулицю і побачив мамонтів. Йоу. Це що таке? Судячи зі всього, дані створіння були максимально мирними. І прискіпливо розглянувши одного з них, я відчув, наскільки ж я маленькая люда в порівнянні з цими божественними тваринами. Але я вирішив не затримуватись на місці, роздивляючись мостодонтів. Тому побіг дальше і знайшов якусь хату, де залутав залізну сокиру, кусок гарбуза і зустрів білку. Йоп, що тут робить білка? Під втикання на крутячогося гризуна мене відволік кома і він вмер з двох ударів. Слабак, та і потім я зайшов в хату, щоб подивитись, що там було, і відбулось ось це. А, о Боже, ні. Саме так. Зараз на ваших екранах тиранозавр схавав бідну овечку. Він тільки що на моїх очах жер. Чел, тебе близурукість чи що? Я виліз на дерево і перш за все я помітив, що в далині вештається ще один тірекс. По-друге, челік тупо при мені повалив дерево на землю. А по-третє, я помітив, що все, що він робить – це ричить. Ні, реально, я підбігаю до нього і він організовує мені жорстку тряску екрана, але нападати не спішить. Тож після цього неймовірного збору інформації я дійшов до висновку, що якщо його не трогати, він мені нічого не зробить. Тому вирішив облутати хатинку. Йоу, е, Гріша, я поки зайду в домік, ти мене не трогай. Окей, дякую, братанчик. Всередині нічого цікавого не було, тож я швидко вийшов з дому, щоб продовжити пригоди. І на моєму шляху попався той самий другий тиранозавр, якого я бачив раніше. Після інтерактиву з першим представником їхнього виду я вже відчував себе набагато сміливіше. Тому почав все ближче і ближче підсовуватись до Тірекса. Ну і, як ви могли здогадатися, це була фатальна помилка. О ні, він за мною женеться. Всевсьв, це твоя територія. Це твоя територія. Будь ласка, пробач мене. Я пригнув в річку в надії, що він не полізе в воду. Але варто було здогадатись, що самому страшному хижаку до історичного світу на ту водічку було тупо Да, да, він чотенько за мною йде. На шляху своєї великої втечі я побачив кам’яну споруду і швиденько заховався всередині. Да, і тут не було безпечніше від слова зовсім. Короче, мене тупо всьо хоче вбити. Так що я схавав капусту і почав втікати з цих смертоносних країв. Прибіг до чергового будинку з доволі таки комфортним входом. І тут знаходився найдовший спуск по сходам, який я бачив за все своє життя. Ну, це ідіотизм, в натурі. Хто це придумав? Приблизно за 22 реальні доби я добрався в якісь катакомби, де почав лутати скрині, ламати спавнери дратівливих мобів, нормальний щит, порядок. І до кінця дня я піднімався по сходам. Я не жартую, я реально на тих сходах втрачав здоровий глузд. О Боже, людина, яка це робила, я надіюсь, твоя подушка завжди буде тепла. День четвертий, спасаючись від чергового недружелюбного інтернет-героя, я забіг в хату і знищивши його з лиця землі, тому що інтернет-герой тут тільки я, залутав просто тонну сочних стейків в локальних скринях. Воу, халявка. І сьогодні я прийняв рішення, що пора уже припинити свій кочевницький стиль життя і стати землеробом. Ну або ж по-іншому зробити стартову базу. Тож я відправився на пошуки ідеального місця для життя. По-перше, я знайшов новий біом з синіми деревами і вирішив забрати цю деревину з собою. По-друге, тут знаходилося якесь мале створіння, яке я мав дурість лупанути по голові. І тепер воно разом з молодшим братом почало за мною ганятись. Що це в натурі за істоти? Я його просто погладити хотів, і він зразу на мене з кулаками. Пробігши трохи вперед, я натрапив на галявину з бізонами і прийняв надважливе рішення поселитися саме тут. То єдині добрі створіння, які є на тій збірці, бізони. Перш за все, я вирішив освітити всю галявину факелами. І поки я це роблю, хочу подякувати всім спонсорам і всім патронам за підтримку. У цих неймовірних людей є доступ до ексклюзивних відео. Наприклад, три частини проходження Майнкрафта на швидкості 10х. Як ми зайронкігом скидували один одного зі стовпів. Все, давайте пока. О, Боже мій. І навіть восьмигодинний спідран по Майнкрафту на версії 1.0. Тож, якщо ви бажаєте підтримати мене, ставайте патроном або спонсором по посиланню в описі і отримуйте круті відоси плюс приватний Telegram чат зі мною. Щоб довго не думати над базою, я вирішив зробити тупо величезне коло, яке всередині заставив червоними кровавими дошками. Потім зробив пару десятків дирок, заповнив їх колодами і все це діло обтисав. Короче, моя база – це огромний червоний круг. повна ембулька, скажіть. День п’ятий по центру платформи я присобачив верстак, скрафтив синій паркан, виставив його і що? Ага, на цій зборці навіть таке існує. Представляєте? До речі, якщо воно вам треба, то я викладу цей модк в свій Telegram-канал, посилання на який є в описі під відео. Добре, добре. Діагональний заборчик, дуже класно, але синій колір поно. Тож я побіг на пошуки інших блоків і знайшов якийсь непонятний темний ліс, в якому зрубав два гігантських дерева і попензлював додому. Скрафтив новий паркан і м ні, ну, повне, зносив. Я був на 100% впевнений, що сюди ідеально підійде звичайна типова смерічка. І біля своєї бази я помітив дивний данш з мегаглибокою впадиною. Спустившись вниз, я поняв, що це імпрувнута ванільна шахта, яка, як ви могли помітити, повністю встелена листвою смереки. Так що доволі нетрадиційним способом я залутав саджанець, виліз на гору, вернувся на базу, виростив і зрубав дерево, яке перетворив в гігантську смереку, і воно точно так само самозрубалось. Ладно, ладно, цей мод починає мені подобатись. І я побачив неймовірну цікавинку, яку я мав дурість скрафтити і мало того виставити навколо бази. Да, поносище конкретне. Я поняття не маю, чому два види синього паркану мені не зайшли, в той час, як ця обриганська стіна здалася просто шикарним варіантом. Для чого я це зробив? Ну, це просто кал, реально. Для чого я це зробив? День шостий я пригнув човна і поплив. Ну, от просто поплив. Реально мої очі більше не витримували дивитись на той кругоподібний жах, який я збудував. Перешвартувався біля домика, в якому жив недобросовісний розбійник, і в якого я нагло вкрав всі запаси харчів. Походу я тоже недобросовісний. Після того я знову почав грибсти і побачив чергового динозавра. Дана допотопна особа називалася Кентрозавер. І по його навіженому крутінню на моїй лодці я поняв, що кентікзавер максимально человий. От тільки бити його було помилкою. Воу. Я акуратно підібрався до човна і моментально поплив дальше. Нарубав темного дуба, знайшов невідому споруду, від існування якої було рівно ноль користі. М. Класний данш, реально, реально корисний. І розпочалася ніч. Тож я скрафтив залізний меч, а потім натрапив на величезну печеру. Ризикнув своїм життям, щоб в неї спуститися, і почав добувати всі ресурси, які бачив. А також я чуть не здох. Ні, ну логіка Майнкрафта мене інколи дивує. Знайшов огромні сині гриби, срібло, з якого я так і не поняв, чи можна зробити щось корисне. Потім кріпер допоміг мені знайти діаманти, з яких я зразу же зробив кірку. І коли я відбивався від зомбі, на мене почало лізти ось це. Йоу, що це таке? Я застиг на місці, щоб подивитись, чи воно агресивне. І да, воно чтко до мене лізе. Якимось чином я зміг відірватись від цієї скалапендри. І накопавши декілька діамантів та максимально незрозумілих рут, я вирішив, що моє здоров’я мені важливіше і пора вибиратися на поверхню. На сьомий день я знайшов селище, де жив цілий один житель. І ви не повірите, але хтось вирішив потратити своє життя на розробку мода, через який в жителя рухався ніс. Також тут був краб. Також тут більше нема краб. Погнав дальше і побачив равлика, з якого випав кавалок гав. Як ви поняли, цей день в більшості своїй був оглядовим, щоб зрозуміти, що взагалі відбувається в цьому доісторичному світі. Тож не встиг я навіть пухнути, а надворі уже почалася ніч, і я зустрів ще одного гігантського тиранозавра. Братанчик трохи покрутився на місці, це, я так розумію, у них всіх велика розвага, і він застряг. Ее, привіт. Що ти там робиш, дружбан? Я почав стріляти по ньому з лука і чулу хоть би хни. Тому, щоб не тратити стріли, я почав лупити його мечом, щоб подивитися, чи отримує щось корисне з його смерті. Про переліг відпочити після того, як я потратив на нього половину міцності свого меча. Що за фігня відбувається? Так ти вмер чи не вмер? Як виявилось, лежачого тірекса треба було добити, що повний абсурд, тому що всі знають, що лежачих не б’ють. Розробник мода криса. Я спустився вниз, вбив двох зомбі і виявляється з величезного тиранозавра дропнулось абсолютно нічого. Ну, але зато я йшов бірку в якомусь рандомному данджі і так само прикольний банер. Це вже хоч щось. День восьмий я вернувся додому, поставив банер і вирішив збудувати дім. Основними матеріалами для будівлі мали бути темний дуб, дошки з уцього дерева і кругляк. Але під час будування у мене майже відразу закінчився темний дуб. Найс. В далині я побачив ліс потрібних мені дубочків, тож відправився на його вирубку і займався добуванням майже всю ніч. Ще я знайшов кокос. Прикиньте, з пальми впав кокосик. Оце так увага до деталей. Краще, ніж в РДР2. День дев’ятий я схавав кокоси на припливі енергії почав будувати дім. І цього разу у мене закінчився кругляк. Та що ж це за прикол? В натурі. В шахті поруч з моєю базою я організував каменоломню і вернувся до будівництва. Але мене відволік топ-1 один безполезний мод в Майнкрафті. Здоров, Чуверло, Orange Sн, Lilлі, Tundra Шруu, Rutр, Дртер і Empireіal Саплін. Класні товари, братан. Ти справжня акула бізнесу. Тож після того я потримав в руках єдину корисну річ, яку з нього можна отримати, і вернувся до будування. Йоу! Ау! Ау! Окей, добре, переконались. День 10-й я зробив жахливо виглядаючі двері, поміняв дубові сходи на червоні, збудував другий поверх. Халабуди. Знов накопав кругляка, тому що він пропадає швидше, ніж моє бажання жити. І зробив з нього дах в переміжку з червоним деревом. Клас! Одної не вистачило, одної плити. А видима злість. І на цьому будівництво було завершено. Так що я вирішив оглянути предмет своїх старань. Вау! Це буквально найгірше, що я будував за все своє життя. Навіть трошки гірше, ніж хата з виживання на острові. Здавалось би, таку ритінку переплюнути вже буде неможливо, але ні. День 11-й я збудував стелю на другому поверсі і почав робити склад. Більше того, виявляється, у мене встановлений мод на потужній скрині. Оце так-так. Дуже мало місця в тому домі. Мені тут так тісно, що це піз. В зв’язку з цим фактом я вирішив перенести склад на перший поверх і випадково зробив ось це. Е-е, ну ладно, хай буде так. Весь день був потрачений на сортування предметів. Вночі я передезлокував банер на свою нову хату і пішов спати. День 12-й я вирішив зробити діамантову катану. Да-да, я тоже в шоці, що така існує. Після чотирьох годин розбирання, як вона робиться, я нарешті роздуплився і зробив катанський шаблон, діамантову пачку молока. І зі всім цим добром в мене получилося зробити лезо, яке я поєднав з палкою і скрафтив діамантову катану. Та ти що? Окей. Є бажаючі відчутний на собі пекельний біль? Біля хати я не знайшов нікого, крім черв’яків. Тому в пошуках того, кому би показати свої самурайські навики, я забрів чорт знає куда. Як же легко. Ну я в натурі танджеро. В процесі прогулянки я вбивав всіх ворогів, яких бачив, і помітив, що у мене звідкись появилася козяча дудка. Боже мій, будь ласка, нагадайте більше ніколи не дути в цей саксофон. Потім я побачив скунса. Скунс. Сорі, братан, я все ще в захваті від своєї катани. Я вирішив поєднати приємне з корисним, тому почав викопувати залізо, вугілля і навіть смарагди. Ого, дивіться, який прикольний мод у мене тут встановлений. Оце тактак. Як вернути? Як вернути назад? День 13-й я вертався на базу і натрапив на зруйнований портал в пекло. І це наштовхнуло мене на думку, що пройшло вже чотири години, як я виживаю в цьому світі і я досі не ходив в незеer. Так що я вирішив забрати з собою обсидіан, щоб на базі зробити портал. Вернувся додому, збудував порталік і довго не думаючи зайшов всередину. Ну, початок багатообіцяючий, нічого не скажеш. Незер з першої ж секунди почав подивовувати мене своєю неймовірною фауною. Тут вам і пекельне місячне сяйво, вогонь, який наносить урон від того, що ви його торкаєтесь. Блін, ну, це реально крутий мод. Нобелівську премію Чулу який це придумав. З візерскелетів випадали частинки їхніх черепів. На землі валялися натурально згенеровані аметистові пісю. Я два рази чуть не попав в лаву, тому що вона зливалася з оточуючими блоками. І також я йшов ще один зруйнований портал, з якого так само забрав обсидіан, тому що це основний інгредієнт для крафта зачарувального стола, який в майбутньому мені точно стане потрібен. Да, і ще під час ліричних роздумів я чуть не здох. Тепер мені дуже цікаво, як буде виглядати енд. О, я помітив рандомне створіння з тупим лицем, яке почало кидатися в мене своїми дітьми. Тож ви дружелюбні чи ні? Ви не дуже дружелюбні. Да. Потім за мною почав гнатись ендермен. Ну, це якийсь абсурд. Чому мене абсолютно все навколо хоче вбити? Я заховався в блоках і знищив його з лиця землі, в зв’язку з чим я ввійшов в кураж і додатково забив до смерті ходячу рогатку. Після того мені випав череп візерске скелета. Ух ти, а я помираю. І під час вештання по незеру та дослідження усього, що я бачив, я знайшов бастіон. Тут я дав тягла піглінам і брутам, залутав стародавній залишок, незаритовий апгрейдер та незаритовий скраб. І мені набридло шукати в незері пригод на свою дупу, так що я трошки повбивав ендерменів і відправився додому. День 15-й і побігавши на F5, я поняв, що я тюбик. Ладно, насправді я поняв, що окрім середнячкової діамантової катани, у мене толком нічого й немає. Майже будь-яке створіння з цього модпаку здатне вбити мене за буквально декілька ударів. Тому я прийняв рішення прокачатися по повній програмі, зробивши повний сет діамантової броні. Але бродити по печерам в цьому світі – це смертоносна темка, тому що пару джебіків від Скалапендри і я труб. Тож я вирішив зробити дві дирки на міну58 висоту. Одну для моментального спуску, а іншу для водяного ліфта, щоб максимально безпечним способом накопати діамантів. Спершу я відправився за ламінарією для водяного ліфта, позначив, де будуть знаходитися ями, і зробив якийсь рандомний прикол, чисто, щоб було, знаєте. Що ж, як завжди, кусок гамна, але головне, що воно буде виконувати функцію. Я почав копати першу дирку і провалився чорт знає куда. Е-е, окей. Це в мої плани не входило. Так що не втрачаючи часу на непотрібні роздуми, я вирішив зробити частину ями своїми руками. Звісно, що це діло не закінчилось чимось позитивним, тому що в моменті на мене напали тупо всі існуючі моби історії. Помаленьку удар за ударом я з ними розібрався, добудував тунель і докопався до міну58ї висоти. Здорово. Тепер треба зробити ще одну, точно таку ж саму дирку. За допомогою відра води я вибрався на самий верх, якщо що це зайняло вічність. і погнав в ліс з величезними синіми деревами, тому що в мене повністю закінчились дошки для будування ще одного тунелю. Під час рубання дерева на мене раптово наклалася сліпота, в зв’язку з чим в мене в штанах наклалася гора кирпичів. Так що я втік додому, почав копати ще одну дирку, і історія з проваленням повторилася знову. Але на цей раз я отримав нагоду продемонструвати реакцію мангуста. Тож я добудував тунель і так само докопався до міну58ї висоти. виставив соні таблички, щоб вода не розливалась і задихаючись піднявся нагору для того, щоб в незері знайти пісок душ для водяного ліфта. Ага, тільки я нечайно впав в іншу дирку. Добре, що я догадався поставити воду. Боже, це була би премія Дарвіна, реально. У Пеклі я побився з візерскелетами, які стрілялись вогняними стрілами. Облутав ще один бастіон, накопав піска душ і погнав назад. На 17-й день я спустився на дніще цього світу, хлюпаючись в водичці. А я забув, можна було спригнути. Дебіль. Поставив пісок душ і почав заставляти дирку ламінарії. Бо тільки в процесі я почав задихатись і був на грані смерті. Ні у на межі. Тупо на межі. Довиставляв ламінат, скинувся в парашу, зрубав ламінат і водяний ліфт був повністю готовий. Дайте, будь ласка, премію людині, яка це придумала. Я реально йому руки цілував. Тож тепер все, що мені лишалося – це тупо копатися прямо в пошуках дорогоцінних камінців. Робити я це вирішив на стих двох чанків і висотою в один блок, тому що так сказав чат GPT. Я тут ні при чому. Я потратив абсолютно весь 17-й та 18-й день на безперервне копання тунелів. І за цей час я надибав 36 штук. 14 викопаних блоків і мої кірці наступить капздець. Непорядок. Я виплив на поверхню і скрафтив повний сет діамантової броні. Все, з мене досить залізного фуфла. Наступає алмазна ера. Через нову броню я зашарівся і розійшовся не на жар. День 19-й. І окрім бройні я вирішив зробити повний зачарувальний стіл. Проблема, яку ніхто не чекав, але вона появилась. У мене було рівно ноль паперу для крафту книг. В мене нема тростини. Ну, це гарбуль конкретний. Чого я її не збира? А от вона. Але, на жаль, цього було мало. Адже для повного зачар стола мені потрібно більше двох стаків тростини. Тож як справжній доісторичний збирач-мисливець, я відправився на її пошуки. Чого я її не збирав в процесі бродіння по світу? Я реально недалекоглядний, розумієте? Я недалекоглядна людина. Недалекоглядна людина лутала траснічок протягом цілого дня і під час збирання знайшла данш з розбійниками. От тільки після першої штички від Векса я відразу ж поняв, що цей бій мені не виграти. Тому я втік з трясущимися ногами. Але хто борець, той здобуває світ. Тому я ризикнув ще разочок пробратися всередину данжа. І ні-н-н, все, я остаточно поняв, що це була катастрофічна помилка. Пробачте мене, будь ласка. Походу борець з мене такий собі. Авантюра з пошуком зелених палок не припинялася настільки довго, що надворі встигла початися ніч. Я знайшов ще один данш, вкритий кістяними блоками. А це неймовірна халява, правда ж? О боже! Саме так. Діамантового кайла, який я чітко знав, що зламається за 14 ударів, в мене більше нема. Я продовжив збирати тростину і побачив нового динозавра. І потім, за час, поки я крафтив кам’яну кірку, поруч зі мною встиг заспавнитися ще один такий же самий і жорстко заричати. А, да, я дуже злякався. Це був неочікуваний скрімер. Будь ласка, не засуджуйте. Я почав шмаляти по ньому з лука, а потім підбіг поближче в надії, що він не зможе пройти по мосту. Я виявився правим. По мосту він пройти не міг. От тільки переплисти річку запросто. Так що я відбіг на безпечну дистанцію і почав розстрілювати цератозавра, так його звати. Я я погуглив і в моменті чел тупо здох сюда і з нього нічого не випало. Ну тіпа, що це має бути? Я вбив небезпечного хижака і за це получив рівно нічого. День 20-й я повернувся додому з повним паком тростини. Скрафтив папір, книжечки, зачарувальний стіл, 15 книжкових поличок, діамантове кайло і навіть точило. Виставив це все діло біля дому і у мене був 30-й рівень. Тож перевіривши всі можливі чарування, я вирішив зачарувати штани на захист чотири і в придачу получив ще й незламність три. Отакі от в мене тепер потужні шаровари. Але для того, щоб потужними були не тільки шаровари, мені треба було якимось чином нафармити дофіга левела. Тож я забрав новостворений стіл зачарування і відправився на пошуки нестандартних способів добування рівня. Ого, ведмеді! А я йшов стовп і написав на ньому доволі цікаві ієрогліфи. Побачив одне з небагатьох створінь, яке не хоче стерти мене з лиця землі, крутящогося бізона. Diablло – це раптора, який моментально на мене напав, і його прийшлось ліквідувати. А потім інший підкинув мене в стратосферу і не відставав наступних 10 хвилин. Просто подивіться, оцей Diablo вібратор, він тупо не здається. Він за мною в натурі пливе через все озеро. Коли я думав, що нарешті зміг від нього відірватися і спокійно рубав дерево. О, насправді цей динозавр був ізічний. Як виявилося, він боявся мене в два рази більше, ніж я його. І, як ви поняли, за весь минулий день я так і не зміг знайти нестандартний спосіб добування левела. Але мені повезло, і я знайшов черговий данш, всередині якого був підвал з туннелями і спавнерами мобів. І я відразу же почав перетворювати кімнату зі спавнером на фармилку досвіду. Да, получився не то щоби дуже нестандартний спосіб, але головне, що він працює. Так що я почав жорстко фармити левел, виставив стіл зачарування і почав чарувати шмотки. Весь цей процес забрав у мене просто тонну часу. А якщо бути точним, то повних три дні повторюваного вбивства зомбаків і чарування всіх предметів. Удача три. Найс. Я зачарував отакі чоботи, отакий шлем, отаку катану, отаку лопату, отакий лук. І в результаті приблизно ось так виглядала вся моя броня та інструменти. Тому з чистою совістю я забрав полички і погнав на базу. День 24-й і виявляється я можу скрафтити шаблон для кірки. Саме це я і зробив. І до того всього, окрім красивих узорів, ці шаблони дають особливі властивості для інструментів. Наприклад, добавивши редстоун, ламаючи один блок, всі блоки навколо нього автоматично само викопаються. Добавивши смарагд, руда буде рандомно дублюватися, а якщо добавити лазурит, на пару секунд включиться X-rрей. Я поважав, що все окрім редстоуна – це тупо чити, тому поставив саме його. Тож тепер єдине, що у мене було в голові – це протестити своє нове потужне кайло. Я знайшов гігантську впадину, в якій мені були не дуже раді. І ще тут жив кентрозавер. Відразу ж почав тестити кірку, і це реально пушка. Йоу, ну це тупо імба. Я спустився глибше, щоб накопати чогось ціннішого, ніж мідь і залізо. Але тут на мене чекали невідомі небезпечні створіння, які лякали мене до усрать. Слава Богу, тепер після годинного сеансу зачарування, я міг собі дозволити бути шибай головою. Тому я завалив стрмного печерного москіта разом з кричащою бабкою, яка вміла збільшувати шию. Ну, а з такою мелочю, як зомбі, я розправився на раз-два. Я почав викопувати абсолютно все, що попадалось мені під руки. Ого, тут заліза. Це вообще адекватно. Я потратив майже весь день на то, щоб просто бігати по печерам і добувати дорогоцінні матеріали. Короче, тут настільки багато заліза, що мені тупо впадло його добувати. Що мені робити з такою кількістю заліза? Ти вообще йди геть звідси. Я також побачив свого давнього ворога скалапендру, яка багато днів тому заставила мене нормально так навалити в трухани. І ця істота здохла моментально. Вона вмерла за три стріли. До того всього зацініть цю абсурдну кількість мобів. Це взагалі законно? І, на жаль, двоюрідний брат з Калапендри, яку я вбив, вирішив за нею відімститись, до чого я був не готовий. І тому з мокрими штанами я закопався під землю, щоб врятувати своє життя. В процесі підземельних похожденок я умудрився прибігти прямісінько до водяного ліфта під своєю базою. Так що я вирішив, що це божий знак завершувати печерний тріп і вертатися додому. Наверху трагічно помирала риба. Я міг їй допомогти, але я не захотів, тому що печери зробили мене диким варваром. День 26- я закинув на переплавку тонну заліза і вирішив пройти Minecraft, щоб получити доступ до елітрів. Першим ділом мені потрібно було нафармити палички блейзів для крафта 12 ендер очей. Тож я побіг в пекло на пошуки Незрфортеці і зустрів оце. Що що це таке? Це незрфортеця. Я почав пробиратися в невідому споруду, але по дорозі на мене напали пекельні бабуїни. Тіпи, я не рекомендую на мене аграритись. В мене катана на остроту чотири. І абсолютно все свідчило про те, що цей данш був прокачаною версією Незрфортеці, тому що тут був спавнер блейзів, на якому я наформив порядочну кількість палок. Візерскелети, які хотіли засунути кам’яні мечі мені в сра. Топовий елітарний лут, дивні крісла. Ну от ви би захотіли на такому сидіти, реально. Поносний лут, голови, візерскелетів, які, до речі, отак можна скрафтити. Прикольно, скажіть. Та і в принципі ловити тут більше не було що, так що я вирішив вертатися додому. Але йоу, це що таке? Що ви тут робите? Ви що, придурк? Як виявилось, розбійники помилилися світами і якогось фіга спавнилися в Незері. Так що я спригнув до них, щоб протестити, чи будуть випадати смарагди. І да, це тупо фармилка смарагдів. Тож відбулася повна зміна планів. Замість того, щоб іти вент за елітрами, я вирішив назбирати зелених прянощів для того, щоб купити дофіга лагоджень і поремонтувати всю свою броню та інструменти. Назбиравши більше стака смарагдів, я вирішив, що цього буде достатньо і погнав на базу. По дорозі знищивши парочку ендерменів. Я настільки зажрався, що аж кинув ндерперрол до портала, щоб зекономити цілих 4ри секунди. Тож по приходу додому я пішов на пошуки селища для того, щоб там отримати лагодження. І рейдурок, я забув. Ні, саме так. Поки я біг на F5, щоб зняти прикольний таймлапс, я повністю забув про то, що в Незрі я получив ефект погана прикмета. Дознімався, блін, правильно мама казала, що то ютуберство ні до чого хорошого не приведе. Ребят, сорі, що привів ваше село цю біду, але ну вам прийдеться якось самим розбиратись. Я їх не потягну. Зарянчик. День 28-й. Як ви поняли, я шукаю нове село. Я знову зустрів мамонтів. Нічого собі. На відміну від мене, він миє сра. І через пару хвилин побачив ще одне селище. Ув’язнив бідного торгаша. Я почав шукати потрібний мені трейд. Але сталася неочікувана трагедія. Я я вдарив його, поки хотів зламати факел. Ну, це тупо unлак. До вашої уваги повтор, на якому видно, що я цілився чітко у факел. Якого фіга Minecraft? Тепер Джамал обідився і підвищив ціни, що мені, очевидно, не підходить. Тому я повторив всю ту саму процедуру з іншим носатим і знайшов майже моментально. Та які 36? Ти офігевший, тупо вкрай. Я зламав кафедру і продовжив пошуки. Так, слухай мене сюда. Ти звідси не вийдеш, поки не даш мені лагодження по нормальній ціні. І поки я шукаю нормальну ціну, як виявилось, що до цього момента більше половини глядачів не додивляються. Тому, якщо ви в списку еліти, який додивився до цього момента, напишіть в коментарях: “Ой, у лузі червона калина! І я обіцяю, що кожен такий коментар я лайкну особисто. Було потрачено весь 28-й день, щоб нарешті добитися від Джамала те, що від нього хотілось. Ну, нарешті, чорт з тобою. 24 приємлема ціна. На 29-й день я купив три книги, але, очевидно, цього буде мало. Так що жителя прийдеться пустити по колу. Ну, тобто по колу зараження і лікування. Біля села знаходився зруйнований портал, а також озеро Лави. Так що я залив його водою, накопав обсидіану і відновив порталік. Через пекло я добрався до бази, зварив зілля слабкості, скрафтив на ковальню, алмазний шлем і нагрудник і зачарував їх, щоб на всій броні був захист чотири. Дальше я поставив три наявних ремонта і через Незер перебіг назад в село, де заманив зомбаря в хату до Джамала і лишив їх на одинці, прислухаючись до до того, чим би вони там не займались. І смиренно чекав, поки житель не повернеться в стан нормального торгаша. Процедура пройшла успішно. Я потратив всі смарагди, які в мене лишились, на оптовий закуп книжок, які відразу ж поставив на всі свої предмети і зробив ривочок в пекло, щоб поремонтуватися кварцем. Перед вами повністю відремонтований візі. День 31 я поняв, що у мене брак їжі. Тож я побіг на пошуки шлункового палива і знайшов хату, з якою нагло вкрав всю хавку, а потім побачив спящих розбійників. Та ти що? Вибачте мене, але я помішаю вашому сну, братанчики. В сусідній хаті так само спав сіромордий бро. Я почав пердіти йому в пику. День 32-й я скрафтив ндер очі, тому що сьогодні я вертаюся до мети всього мого життя, пройти Minecraft і отримати елітри. Я вичислив, в якій стороні знаходиться Стронгол, і відразу ж побіг до точки призначення. По дорозі я також натипзив стейки в хаті розбійників. Це моє постійне джерело їжі. Через якийсь час ендероко змінило траєкторію, а потім і взагалі полетіло під землю. Тож я точно знав, що прибув куда мені треба. Почав копатися вниз, аж поки не побачив кам’яну цеглу. І ну і що це за бред? Саме так. Це прокачена підземна фортеця. Якщо ви думаєте, що це класно, то ви дуже сильно помиляєтесь, бо тому що тут в 10 раз більше тунелів, по яким можна шукати фортецю годинами, чим мені, в принципі, і довелось стикнутися. Але єдиним плюсом була наявність непоганих речей, які можна було вкрасти, а також прикольні банери, які я повішую в себе на базі. В кінці-кінців, після мільйона років, потрачених на пошуки, я знайшов кімнату з порталу, активував його, традиційно повтикав на себе і пригнув всередину. І я появився абсолютно не там, де я очікував. Що не усвідомлюючи, що відбувається і що це взагалі за коробка, я вирішив прокопатися на гору і побачив ось це. What the hell? Коли я підбіг ближче, то почув звук дзвона, від якого мені в натурі стало страшно. А потім підбігши ще ближче, розпочався виклик дракона. Спершу всі обсидіанові стовпи почали по черзі вибухати. У. І дальше, коли взірвалися всі стовпи, відбувся спаундердракона. Вау. В досталь насолодившися цим дійством, я згадав, за чим сюди взагалі прийшов. Випустив стрілу по дракону і да, сама битва нічим не відрізнялася від ванільної. Спочатку треба було знищити всі кристали регенерації і тільки після того вже розбиратися з ракошею. Коли з кристалами було покінчено, я кинув ендерперл прямо в центр острова і почав навалювати по дракончику зі всього, що у мене було. Через пару хвилин вже всім було очевидно, що битва з босом підходить до кінця. Це твої останні секунди життя? Ти в курсі? Прощавай, браток. Я зібрав досвід і прокачався з 10-го по 68-й левел, що заставило мене задуматись над тим, чого я не зробив цього раніше, коли витратив годину свого життя на фарм рівня зі спавнера зомбі. Але що було, те загуло. Пора відправлятися за елітрами. Я нестандартно побіг до нестандартних воріт, нестандартно кинув ендерперл і телепортнувся на максимально стандартні дальні острови. Цікавого, тут був ендермен з рюкзачком. В повітрі літали риби, обсидіанові дерева з шалкерами, ванільні обсидіанові стовпи. Це не дуже цікаво, якщо чесно. І отакий от прикол, через який я чуть не здох. Але зато під кристалом знаходився джекпот у вигляді діамантового блока. Я скрафтив шалкербокс. Ну і як ви розумієте, якщо у тебе є вдвічі більший рюкзак, який ще й до того всього можна відкрити, не ставлячи на землю, то шалкери стають тупо непотрібними. Тому коли я побачив сіті, я вже на той момент знав, що єдине, за чим я туди йду – це елітри і луп зі скринь. Але воно було неймовірно далеко. Тож я побудував довжелезний шлях з напівблоків між островами і зустрів ндеріофей. Окей. Покажи, що ти можеш. Я дав Чулу шанс, і він тупо почав мені смокта. Для таких речей у мене є мама Трампа, так що я добивчала. Я побіг венсіті. Під кораблем я побудував стовп. На левітації добрався до ендівського летючого голландця, вбив ще більш небезпечного охоронця, ніж охоронців в АТБ, і нарешті забрав елітри. Також я взяв з собою на ковальню, щоб відразу поставити на крила лагодження. І в тому числі у мене були феєрверки скравщені ще годину тому, тому що у мене мозок працює на три кроки вперед. І після того я почав вештитися по енду, лутаючи скрині, і навіть знайшов ще одні елітри. Коли я був готовий вертатися додому, перед відправленням мені приспічило більше дізнатися про ось це створіння. І на цей раз челік передав мені смертельну заразу. По-перше, через звук я очканув, що він мені щось зламав. По-друге, я його вбив. По-третє, я помітив, що у мене появився невідомий ефект, який називався ендівський грип, який тривав 9 хвилин. По-четверте, мене трусило як ненормального. І по-п’яте, once the effect ends, of will spound and the victim will take heavy damage. Хто не в курсі, heavy damage означає, що є шанс вмерти. Так що я панічно погнав в звичайний світ, щоб залутати тотем безсмерття в данджі, який знаходився недалеко від моєї бази. Але телепортнувшись, я помітив, що ендівський гриб тупо пропав. А воно пройшло. Ефект пройшов. Задоволений життям я на повному размарі пішов спати. День 35-й. Я посортував шмотки, залутані венді, виставив всі знайдені банери і зробив нове кайло, яке зачарував на шовковий дотик і шлем на захист чотири, щоб стати ще більш потужним. І вперше політав на елітрах в звичайному світі. Всю ніч ярмив порох для феєрверків, зустрів кенгуру. Да, я тоже в шоці, що вони існують. Лутав тростину і тупо кайфував від красот цього світу. Також я зустрів дивну пташку, яка дала мені ефект, схожий на левітацію від шалкерів. Я хотів спробувати її приручити, але все, вона пропала. Клас. День 36-й. Я прилетів в тропіки, де побачив прокачаний джунгловий храм, всередині якого, а, да, представляєте, я попав у паску як дурачок і налякався як мала дитина. Звичайно, що лава такому прокаченому члу, як я, абсолютно не загрожувала. І потім я випадково знайшов секретну кімнату з топовим лутом. Воу! А ладно, не так уже й круто. В двох метрах був ще один храм на цей раз з лицем кріпера на вході. Тож я подумав, що всередині на мене чекають жорсткі вибухові пастки. Але, на жаль, все, що я получив – це придуркуватий механізм для паркура, який я повністю проігнорував. Дебілкуваті пастки, які не працювали, або ж працювали, але були абсолютно не страшними. Вау! Ну, слухайте, це загроза моєму життю капітальна. Та і в принципі більше нічого цікавого тут не було, так що я полетів звідси і найшов горил. Ці тваринки були максимально чоловими, прямо як мамонти. Найбожественніші створіння в світі. Просто собі хавають листя. Ну, реально красавчики. На відміну від вас, гандом. Також я зустрів мурах і їхню матку, яка на мене напала. Її прийшлось ліквідувати. А потім був помічений новий вид динозавра, якого звали Маджунгазавер. І, відверто кажучи, він був повною протилежністю чілових горил. Ну, слухай, агресивних ми не любимо. Після подорожі по світу я почав розуміти, що мені моментально потрібно переселитися в більш затишне та мальовниче місце. Ну, типу база, в якій я живу, це в натурі курам насміх. Вона непригодна для життя, реально. Тож я почав оціночно роздивлятися планету на предмет наявності крутих пейзажів. Я не можу обрати. Все настільки красиве, що я не можу вибрати місце. В результаті моє око впало на райське село в горах, яке з обох сторін виглядало просто прекрасно. І перебуваючи в пекельних муках від того, що я не міг оприділитися, з якої сторони села будувати нову базу, я вирішив залишити вибір долі. Я збудував платформу, на якій поставив гравій і листву. Рівно по центру між двома блоками я спригнув вниз і почав настрілювати з лука. План полягав в тому, що на якій з цих блоків першим впаде стріла, там я й збудую нову базу. і грав і відповідав за цю сторону, а листва за ось цю. Але ви що прикалуєтесь в натурі? Тож для того, щоб стріла точно попала в одну зцілей, я встав прямо біля блоків, повторив всю ту саму процедуру і та ви знущаєтеся з мене, су. Короче, все, я буду жити тут. Да, я жорстко тільтанув. Мені здавалось, що це геніальна креативна ідея, а получилось, як завжди. Перш за все, я почав розчищати гігантську територію і освічувати її факелами. Дальше кіркою на шовковий дотик я накопав трави, яку розстав земельки, щоб вона швидше позеленіла. і пішов копати тонну каменю, тому що я захотів збудувати топову фортецю. Займався я цим ділом весь 37-й і половину 38-го дня. Тож вночі я почав будувати базу. О, я вже передбачаю, яким лютим калом буде ця фортеця. Всю ніч я займався будівництвом і навіть урізноманітнив цеглу каменем та кругляком, щоб на ранок получити ось це. День 39-й. До мене прийшла натурально заспавнена рожева овечка. Шанс на таке чудо всього лиш 0,1%, тому я вкрав сіна і вирішив поселити її всередині своєї обриганської фортеці. Протягом всього дня я добудовував базу, повторно копав камінь, розбавляв цеглу іншими блоками і освічував територію. На 40-й день я розставив вікна та зробив ворота з люків, які відкривалися всі за раз, тому що хтось вирішив, що це дуже потрібний мод. Пані та панове, я презентую вам дім. Да, получилась не то щоб дуже топова фортеця, але своє виправдання скажу, що під час будівництва я базарив в Іскорді зі своїми ворогами, які мене постійно відволікали. Ой, а ні, нормально, да? Я на повному серйозі зробив стандартну Minecraft сешку. Я я не знаю, чим я думав на той момент. Також був зроблений аномально великий склад. Плюс драбина з другим поверхом з кожної сторони. Але, будемо чесними, ситуацію це не виправило взагалі. День 41-й я полетів на стару базу для того, щоб перемістити всі шмотки до фортеці. Я скрафтив три залізних рюкзака і прокачав їх до позолочених. Да, я тоже в шоці, що таке взагалі можливо. Я також зробив один з них діамантовим, і ви просто подивіться, скільки речей ця машина здатна вмістити. Ого, взагалі нечітерна штука абсолютно. Протягом всього дня я збирав найпотрібніші монетки, забрав пічки, стіл зачарування, банери, пехнувся в незер і по координатам вичислив, де потрібно зробити новий портал, щоб він законектився з новою базою. Клас, да? Портал згенерувався в печері. Швиденьким поносом я його зніс, прокопався на гору і виліз на поверхню саме там, де й хотів. Тож збудував новий портал в Незеer. Щоб мій аномально великий склад отримав офіційний статус імба, на кожну скриню треба було розмістити рамки з предметами. Тому я пішов винищувати кінський та коровичий рід, скрафтив рамки і виставив все це діло поверх сундуків. І після того до кінця 42-го та весь 43-й день я тупо сортував всі предмети, забрані з минулої бази. До того всього я виділив одну вежу спеціально для зачар стола, іншу перетворив у так звану плавильню і ще одну перетворив у спальню. І по традиції я пішов спати, тому що цей доісторичний дощ мене вже просто заї. День 44-й я помітив жорсткий брак тростини, яка потрібна для крафта феєрверків. Тож я полетів на її пошуки і знайшов у це що за печера така? Переношивниц побачив птеродактеля. Мені все рівно, що він називається субтеранодон. Для мене це птеродактель. І трохи побігавши, я подумав, що на цьому все. На моє щастя, це був лише початок. Що саме так? Це гігантських масштабів печера заселена тонною нових видів динозаврів: вулканами, хатами неандертальців, пальмами і купою цікавих речей. Першим ділом я почав добувати бурштин виключно по причині того, що при ламанні він видавав прикольний звук. Потім я знайшов мухоїтку, що теж доволі круто. Позабавлявся з птародактом, зрубав печерну пальму, з якої получилися достатньо стрмні дошки. знайшов динозавра під назвою Гроттоцератопс. І він був доволі чіловим. Аботіям на мене напали два брата акробата, яким прийшлось показати, хто відтепер вершина харчового ланцюга в цій печері. Я трохи понасолоджувався краєвидами, зрубав гігантське тропічне дерево і побачив динозавра, іменованого Реліхей Рус. Ну, за рус в кінці імені я його моментально забив насмерть. Він був настільки великим, що з нього випали тупо блоки м’яса. Представляєте? І політавши трохи по цій доісторичній території, я натрапив на головного боса їхньої печери, якого боялися всі тутешні жителі. Жабу. Ладно, ладно, просто прикольна жаба. Вся така оранжева, оп, втонула. Справжній бос – це печерний тиранозавр, який вирішив понюхати мої смердючі ноги. І я в цей час дізнався, що звати його треморзавер. Більше того, бромав здатність регенерувати ХП, але це йому все рівно не допомогло. Все, що з нього випили, це так само блоки м’яса і кістки. Тож я швидко відволікся на хату неандертальців, де залутав всяких рандомних приколів і через пару хвилин я побачив ще одного треморзавра. Тож я вирішив, що окрім безкінечного винищення динозаврів, не помішає хоча б з кимось подружитись. І оця різка пауза свідчить про то, що я погнав на простори мережі Інтернет, де дізнався, що для приручення треморного заврика мені потрібно лупанути його ось цією палкою і скормити отакий прикол. Салат сирена. Це в пузатій хаті меню обновили чи що? Після цього нереального жарту я вернувся в груди. Тремор хапнув мене зубами і відкинув на 20 м. Але це не біда. Головне, що тепер я знаю, як його задобрити і стати з ним найкращими друзями. Так що я добув єдиний інгредієнт, якого не вистачало для крафта примітивної палки. Після того зробив салат, сирену і погнав приручати треморного хижака. Ну і признаюсь вам чесно, це було далеко не так просто, як звучить. Чого ти не хаваєш салат, придурок? Потім я його вдарив і так покормив, але, на жаль, він так і не став моїм другом. Дальше прийшов ще один динозавр, і я подумав, що можливо другий Тремба буде добрішим, але, на жаль, ні. Тіпи мене в натурі заї. Третя спроба була теж безуспішною. На четвертій чел мене чуть не вбив. На п’ятій спробі знов нічого не получилось. Бро, ти мене задовбав. Я тебе кормлю, кормлю. Ти просто пає. Але після чергового удара палкою та легенької тряски в його щелепі, триморзавр нарешті став моїм другом. Сюда по невідомим причинам, сидячи вверх і на допотопній ящерці, я подвоївся. Але зато тепер його треба можливість спрямовувати агресію треморзавра в правильне русло. Наприклад, вбити оцього раптора. У це просто офігенно. Реально в цього раптора тупо не лишили живого місця. Тож очевидно, що тепер мені треба було привести мого нового друга до своєї обдристаної бази. На шляху додому я ще трохи погриз реліхей Руса, робив сходи з дошок, щоб вибратися на поверхню і прибіг до фортеці. На базі я придумав ідеальне тимчасове місце проживання для динозавра. Дирка вгорі, в якій я раніше копав камінь, щоб збудувати базу. Джамал, як тобі? Це мій новий найкращий друг. Джамалом було по Якопав вхід, заселив ящірку, перейменував бірку і офіційно назвав свого домашнього улюбленця бомбардіно крокоділо. От ми стоїмо разом. Бффешечки. Тільки бомбардино без перестанку ричить. Погоду йому не подобається ця вонюча дирка. Ну, але кому щось легко. Правильно, бомбардик, не переживай. Скоро я збудую тобі хату і приведу самочку для жорсткого розмноження. День 47-й і я вирішив ненадовго відволіктися від всіх цих динозаврячих справ. Тому поставив на всю свою броню редстоунові узори. Ого, я ніби весь в крові. Це потужно. Цього дня я відправився в Незер, щоб добуванням кварца та золота поремонтувати всі свої манатки. Я також зустрів гобліна трейдера з максимально дивною ціновою політикою, а потім вдома зрозумів, що моя рожева овечка не має імені. Трохи постоявши на місці, я вирішив назвати її Маруся. Маруся. Як тобі ім’я? Марусічка. Хто не поняв, вівцю звати Маруся. День 48-й. знов погнав в печеру, нарубав тут дерева і не збирав ресурсів для крафта нових салатів сирени. А все для того, щоб переручити ще одного тремтячого завра. Цього разу жінку, щоб бомбардінчику не було самотньо. На цей раз я уже був більш досвідчений і зваблення самиці відбулося набагато швидше, на відміну від реального життя. Тож верх на динозаврія я прибув з точки А в точку Б. Бомбардіно, привіт. Я привів тобі компанію. Познайомся, це Люся. Да, все правильно. Одного динозавра я назвав бомбардино крокоділу, а іншого просто Люся. Ну, в мене щось не так з головою. Я вам серйозно кажу. Люся, привітайся. Це бомбардино крокоділо. І спочатку я подумав, що Люся показує всім своїм видом, що вона, ну, готова, так би мовити. Але, як виявилося, це я її нечайно посадив 10 секунд тому, коли хотів покормити гнилою плоттю. І тоді я збагнув, що в моїх силах контролювати поведінку динозаврів. Чекайте, тепер він ходить за мною. Це ж тупо імбак. Тож з новим вмінням садити ящерок на землю я вирішив вивести їх з ями на свіже повітря і посадити поруч один з одним. Єдиний плюс – домашні тварини. У когось це коні чи папуги, а у нас динозавр. В день 49-й я мільйонний раз погнав збирати тростину, тому що у мене знов закінчувались феєрверки. І потративши на це весь день, я подумав: “Ну та раз надворі уже ніч, можна в принципі і наформити порох, чим я і займався до кінця дня. День 50-й і мене задовбало тонятися по світу в пошуках зеленого інгредієнту для літання на елітра.” Так що я зробив яму під фортецію, викопав тут кімнату, заставив підлогу землею, розкопав дирки для води, зробив безкінечне джерело, розлив водичку, розставив напівблоки, факели і висадив абсолютно всю тростину, яку назбирав за минулий день. В результаті ось що у мене получилось. Новизни в цій справі немає, тому що я цю недоферму роблю в кожному відео. День 51-й я вирішив, що Люсі бомбардінчику не буде лишнім перестати мерзнути на вулиці і отримати своє власне місце проживання. Спершу я перемістив гігантських ящерок, а потім почав розчищати територію для домівки. Домашні динозаври віляли хвостами в екстазному очікуванні на свою нову хату, але це тому, що вони ще не знають, що я збудую полнейший поной. Моя ідея полягала в тому, щоб зробити їм домівку в стилі тої самої печери, в якій вони жили до знайомства зі мною. Так що саме туда я й полетів, де потратив тонну часу на копання локального блока під назвою Ластоone. Дальше я почав рубати дерева, збирати місцеві рослини, цикади, мухоїдки і полетів назад. На вирівняній території з купи Лаймстоуна, який, до речі, перекладається як вапняк, я почав робити коло. Але таке, поняли, хаотичне, щоб в результаті получилася така типа натурально згенерована печера. Підняв це все на три блока вверх. Звузив коло, підняв на два блока, знов звузив, знов звузив, знов підняв. І ось результат. Як вам, Люся? Бомбардіно, як вам? Якщо ззовні це ще не був прям повний жах, то всередині це просто повний піз. Так що я почав придавати стінам більш-менш натурального вигляду і получилося щось приблизно такого плану. Слухайте, ну нормально, в принципі, могло бути гірше, погодьтесь. Могло бути набагато гірше. День 53-й я почав висаджувати різноманітну рослинність всередині печери і в мене навіть получилося виростити пальму. Але, на жаль, на цьому удача закінчилася, тому що для ще одної пальми більше не вистачало місця. Так що я виростив дерево на вулиці і кіркою на шовковий дотик почав добувати гілки, щоб всередині печери перебудувати пальми вручну. Це шестисекундне речення було вкладено тупо в весь 53-й день. Ні, серйозно. От просто подивіться, з якою швидкістю рубаються ці гілки. Це якийсь абсурд. День 54-й і повністю закінчивши з пальми, я засадив печеру різноманітними рослинами і затикав кістяною мукою. От тільки фіолетові квіти не підходять під атмосферу, тому я побрив їх всіх до останньої. Глатаю сюда наверх. Прися бачити ще якихось приколів. Якісь приколи я вирішив так само залутати в Original печері і висадив все це добро на стелю. Але, на жаль, приколів цих було небагато, тож я по одному натикав їх по всій печері. Так, ладно, давайте надіятись, що воно відросте. Ого, то саме я сказав, коли мені вибили зуб в четвертому класі. І, до речі, воно не відросте. Я осідлав бомбардино, заїхав на ньому в печеру, те саме повторив з Люсею і вуаля. Гайс, як вам нова хата? Люсечка, подобається? А, подобається. Кивнула. Молодець. В день 55-й я залетів в динозаврячу печеру і почув звук, від якого легесенько сирнув штани. Що це таке? Це було невідоме створіння, яке повільно наближалось до мене, а потім ні з того, ні з соого пригнуло на 100 блоків вверх. Він мене гіпнотизує, чи що? Чалс пригнув вниз і а ти вонючий слабак. Цього дня я спитав чата GPT, чи є сенс продовжити дослідження цієї печери. І він сказав, що якщо кинути в вулкан оцей прикалдес, то з нього вилізе гігантський динозавр, який буде атакувати абсолютно все навколо. Починається виверження вулкану і також, що я скоріш за все помру. Що ж, я пацанчик ризиковий, тому сьогодні ми будемо битися з босом. Для того, щоб отримати дану штуковину, мені треба було залутати бурштинову цікавинку. Після того для крафти треба було вісім тяжких кісток, які випадають треморзаврів, Атлатитанів і Реліхейрусів. По релігійним переконанням я більше не вбиваю треморзаврів, а титанів я в цій печері ні разу не бачив, тому вирішив забити до смерті декілька ящерок з закінченням рус. Я також знайшов яйця птеродактилів, одне з яких нечайно роздавив. Ну як нечайно, я з піцом пригнув, щоб перевірити, чи воно трісне, і воно тріснуло. Вбивши ще одного руса, я получив останню потрібну кістку і скрафтив оміноус каталіс. В перекладі зловісний каталізатор. Сорі, я в школі німецьку вчив. Підозріло виглядаючий предмет. Не то щоб дуже підозріло, я уже туторіал на Ютубі подивився. Я піднявся на вершину вулкану і все, що мені лишалося – це скинути каталізатор в жерло. Але от кот, дивлячись на своє тупе лице, я почав розуміти, що до цього бою я не готовий абсолютно. Тож я полетів додому і взяв золоті яблука та пожарив тонну м’яса. Фізично я готовий, але морально я не готовий зовсім. Я вам більше скажу. По прибуттю до вулкана я поняв, що я ще й фізично не готовий також, тому що мої елітри тріщали по швам. Так що я погнав в пекло, де тисячний раз поремонтував елітри кварцом і навіть припас декілька блоків на майбутнє шовковим дотиком. Вернувся назад до вулкана і мені страшно до усра. Да, ця битва може спокійно завершити моє виживання. Але що тепер? Давати задню. Очевидно, що ні. Погнали. Моментально з вулкана почало вилазити гігантське створіння під назвою Люкс трактозавр. Як ви поняли, я зразу же дав драпака. Бро випригнув з вулкана, як Халк. Я почав літати зі сторони в сторону, паралельно настрілюючи по ньому з лука. В моменті я вирішив нанести урон катаною і майже відразу поняв, що це максимально дурна ідея. Тож я стріляв по ньому, перебуваючи в повітрі, на землі. Коли він пригав, я намагався якомога швидше втекти. Час від часу я пробував бити його на ближній дистанції, але це все ще було дурною ідеєю. Тому я вирішив зробити моєю фінальною стратегією: дебілкувати літання навколо вогняної Гадзіли і безкінечне навалювання з лука. В процесі схватки я помітив, що за пару секунд мої елітри повністю зламаються. Тож я закопався вгорі, де виставив блоки кварцу, щоб поремонтувати крила. З новенькими енчантіксами я виліз на простори печери, захавав вже шосте золоте яблуко і продовжив гатити люксусованого завра. Через декілька десятків стріл я нарешті справився з цим палаючим демоном. Сюда з братіка випала якась рандомна белеберда. І коли я закінчив нахвалювати самого себе, то підібрав ці вогняні частинки і на останніх трьох феєрверках погнав додому. І я не долетів. Просто клас. День 57-й. Я дізнався, що з частинок, які дропнулися з Люксембургозавра, можна зробити отакий спис. Extinction spear. Дев’ять урона і один атак с speed. Спід я не хочу, бо тому що тоді я помру. І хто буде для вас робити відео? Кстати, Маруся там на фоні. Забавно. Незважаючи на свої опасіння, я все-таки вирішив скрафтити дану зброю. Благо, всі ресурси у мене вже були, і це виявилася тупо імба. Просто подивіться, яка ця штука масивна. Я відразу ж полетів на пошуки невинних створінь, яким не повезло зустрітися зі мною вдень, коли я зробив вогняну пулялку 3 000. Першим під роздачу попав мирно спящий Джамал. Наступним став маленький равлик. Потім виявилось, що ця штука здатна ще й піднімати мобів в повітря. Я тупо в космос його запустив. І також я зустрів Diablo вібратора, з яким позабавлявся пару секунд, поки чел не згорів заживо в повітрі. Це найкращий день в моєму житті. Ну, за виключенням дня, коли я розбив клавіатуру об дерево. День 58-й. Я дізнався, що користь з оцих вогників не закінчується. Я осідлав бомбардино, вивів його на вулицю і та-дам! Йдемо покажемося Люсі. Люся, тобі подобається? Супер. Ну тоді зараз будемо вас спарювати. Саме так я покормив двох динозаврів аномально величезними кусками м’яса. Люся взяла розгін, і через секунду на землі уже стояло яйце. Ти не розтопчиш свого сина, бомбардино? Поки міні-динозаврик готується до вилуплення, я вирішив зачарувати елітри на незламність три. Тому що копати кварц кожних 15 хвилин в мене вже тупо не було сил. В сільській хаті я добув книжок, включно з кафедрою. Потім йшов двох друганів, застрягших на даху, закрив їх блоками, розділив один від одного і втопив бомжа. Ну, тупо втопив бомжа, а що не так? І почав шукати трейд на незламність. Але натомість я знайшов не менш потрібну річ- невагомість. Я купив дві книги, щоб в майбутньому зробити одну потужну, і найшов новенького носатого, з яким просидів просто тонну часу, поки він нарешті не почав продавати потрібну мені книженцію. 25, а в мене 16. Просто клас. Я надобував дофіга сіна, зробив ще одного жителя фермером, швиденько впарив йому пшеницю, вернувся до незламного кінта і купив те, що шукав останні 40 хвилин. Після того я побіг до наковальні, зробив невагомічотири, поставив їх на чоботи і найс. Тепер мені не хватає левела, щоб зачарувати елітри. Я швидко накопав вугілля і нарешті поставив незламні стри на крила. Щоб ви розуміли, я потратив на цю смердючу книгу годину свого життя. День 61-й я полетів на невеличку прогулянку і зустрів тиранозавра. Братуха відразу ж почав на мене лізти з кулаками і можливості сховатися на землі, якщо чесно, не було зовсім. Кент просто валить дерева. Ти що, прикалуєшся з мене? Потім Трекс побився з мавпами. І коли я спромігся відлетіти на безпечну відстань, то вирішив, що з ним потрібно подружитись. Дада, він мене хоче порвати на куски, а я збираюся з ним завести міцну дружбу. I have no enemies. Для того, щоб успішно реалізувати свій план, Тірекса треба переручити за допомогою тонни сирого м’яса. І після цього на нього можна буде поставити спеціально призначене тиранозавряче сідло і гоцити по світу верхи на найнебезпечнішому створінні на цій планеті. А щоб скрафтити сідло, потрібно було вбити двох трицератопсів задля їхніх рогів і зробити незаритовий злиток. Тож першим ділом було прийнято рішення зайнятися саме сідлом. Я полетів на пошуки трицератопсів і вночі знайшов двох осіб. Боже, я так не хочу вас вбивати, гайс. Ау, ау. Окей, я передумав. Я на ізі справився з першим, а потім із другим рогатим динозавром. Погнав додому і поняв, що для незеритового злитка мені потрібно ще два стародавніх залишка. Тож я відправся в Незер і в бастіоні знайшов перший залишок. А потім в ще одному бастіку я залутав купу золота і мені попалася скриня, яка виглядала як чити. В будь-якому випадку зі всім необхідним я полетів додому, переплавав залишки, зробив злиток і скрафтив сідло тиранозавра. До речі, дитинка Люсі і Бомбардіно досі не народилась. Уже пройшло, напевно, днів 10, але на всякий випадок я прикрив вихід, щоб майбутній динозаврик не зміг вийти з печери. На 63-й день я вернувся до Тірекса і почав пробувати його покормити. Ну, ти будеш хавати чи ні? Да. Як виявилось з прирученням тиранозавра, все далеко не так просто. Поки ти знаходишся в полі зору огромного ящеара, хавати він не буде. Так що Ти мене задовбав. Ти поганий динозавр. Тобі просто байдуже на мої почуття, на то, що я хочу з тобою подружитися. До речі, забавний факт. Як тільки я вбив Тірекса, через чотири секунди заспавнився новий. І він був точно такий же самий невдячний та агресивний, як і попередній. Тож чуть не загинувши через траву, я відлетів на безпечну дистанцію і поняв, що мені потрібна стратегія. А, ну ладно, може це не була прям безпечна дистанція? Я вирішив зайти в тестовий світ і відбулось приблизно те, що я й очікував. Але коли я знаходився в креативі, то він починав хавати, як ні в чому не бувало. І це народило у мене в голові ідею. Вона полягала в тому, щоб зробити загін і перевірити, чи Тірек зможе з нього вибратися. І найс, він ув’язнений. І тоді я зробив все те саме в хардкорі. Швиденько вилетів з загону, закопався в землю, щоб протестити, чи я вийду з його поля зору, і ящер пішов спати. Як я поняв, це означало, що браток забув про моє існування і тепер був готовий займатися своїми справами, як, наприклад, спати, що він робить зараз, або ж жерти м’ясо, якщо воно буде лежати недалеко від нього. Але перед тим, як кормити до історичного хижака, я вирішив збудувати навколо загону платформу для безпечного скидання їжі. І коли я знову закопався під землю, тоті Тірекс розслабився і підтвердив мою теорію. Сюда, він хаває. Спочатку я кидав м’ясо по штучно, і він жар абсолютно все, що в мене було, але так і не приручився. Тому я полетів на пошуки корів і потратив на їхнє винищення просто дофіга часу. В результаті я повернувся з п’ятьма стаками сирого м’яса і продовжив максимально занудний і довгий процес прирущення тиранозавра. Також я дослідив, що ховаючися за ось такою стіною, він так само через якийсь час про мене забуває. Ну, слухайте, вроде і динозавр, а пам’ять як у рибки. Подивіться на нього, наївся і спить. На все про все пішло близько двох повних днів. І в один прекрасний момент в чаті появилось оце ее що все. Ми тепер друзі. Саме так. Рекс після п’яти стаків схаваного м’яса нарешті перестав на мене нападати. Я взяв сідло, клікнув ним по тіріку і охо-хо. Тільки непонятно по якій причині, сидячи на ньому верхи, я то появлявся, то пропадав. А ще я відкрив для себе динозаврячу менюшку. Тут можна було налаштувати, як він буде себе поводити, чи буде нападати на інших, чи ні. А також на ньому можна було валити дерева, знищувати інших істот, плавати і ричати. Тож ми погнали на базу, знищуючи всі дерева на нашому шляху. Окей, пішли. Я тебе познайомлю з Люсю і бомбардино крокоділо. Я посадив всіх динозаврів на землю, щоб вони привикли один до одного. Отвечаю, я час на сьомому небі від щастя. В мене тупо три домашніх динозаври. В день 67-й я півгодини втикав на Тірекса і намагався придумати йому пристойне ім’я. Варіантів, як бачите, було безліч, але ні один з них не підходив в цій мегаящерці, тому я не придумав. Короче, буш просто Валера. І цього дня трапилась катастрофа. Коли я спостерігав, як Валера трощить мою фортецю, я помітив, що пропала Маруся. Ну, це просто піз. Ти з’їв Марусю. Валера, я тебе питаю, ти уйо. Але незважаючи на цей казус, насправді день був позитивний, тому що сьогодні я дізнався, що в моєму світі можна знайти сім видів легендарної зброї, кожна з яких має свої унікальні можливості. І судячи зі всього, їх можна було знайти виключно у скринях в Стронгхолді. Так що саме туди я й направився. Знайшов дирку, яку копав раніше і повільно спустився на елітрах. Дальше я почав ритися по абсолютно всім скриням, які бачив, і умудрився знайти легендарну зброю під назвою Кошмарна коса. Воу, зря я радію. То, що, як виявилося, вся ця аля легендарна зброя находиться на ізі. Чого? Ще одна е-е Я також помітив, що тримаючи цю зброю в руках, видається якийсь рандомний ефект, від якого я так і не поняв, чи є плюси, чи ні. Потім я йшов ще одні алмазні штани, бірку, ще одну бірку, ще одні алмазні штани і ще одну легендарну зброю. Це що, рофл якийсь? Я думав, це рідкість велика, а вони в кожному другому сундуку. Але, як виявилось, ця легендарна зброя не така уже й легендарна, як мінімум по причині низької швидкості перезарядки, за виключенням титанового клинка, який по швидкості був такий самий, як моя діамантова катана. Більше нічого цікавого я знайти не міг, тому перетворив лаву в обсидіан, зробив портал і через пекло вернувся додому. Я вирішив заглянути в динозавричу домівку, і сталася просто немислима катастрофа. Він вилупився. Ой, я нечайно, я нечайно. Да, бомбардино крокоділо просто-напросто зжер свого сина. Через то, що я хотів зламати траву, я випадково вдарив динозаврика. І коли той на мене напав, бомбардино відразу ж за мене заступився і тупо з’їв свого малюка, свою спер Ну ти канібал, ти в курсі? Насправді я з цього приводу не дуже парився, тому що нема дитини, нема проблем. День 68-й я скрафтив позолочену скриню, спеціально призначену для позолочених речей, тобто всією імбовою зброєю, яка в мене є. Я забрав з собою титановий клинок, тому що на сьогодні моя ціль – це зачарувати його по максимуму і зробити основним вбивчим знаряддям. Уже я відправся в данш, на дні якого була розташована моя недофармилка зомбаків. І постоявши на ній пристойну кількість часу, я дуже сильно задовбався. Тому були розпочаті пошуки альтернативного фарма левела, як, наприклад, вбивство скелетів на іншому спавнері. І заглянувши в скриню, я знайшов книгу на гостроту чотири та грабунок три. доформив 30-й рівень, полетів на базу, зачарував меч і отримав так само гостроту чотири. Після того поставив на нього знайдену книгу і тепер мені не вистачало незламності та лагодження, на які мені не хватало смарагдів для купівлі у джамалів. Тому я погнав в пекло, де почав накопичувати дорогоцінні камінці. І в процесі фарма я отримав ефект поганої втоми. Зафіксували, да? Коли я вернувся додому і погнав до жителя, який продавав незламність, розпочався рейд. О Боже, б. До початку набіга я встиг купити дві незламності і очевидно, що тепер мені нічого не лишається, окрім як пройти рей. По-перше, я почав використовувати свій новий топовий клинок. І дев’ять раз з 10ти він зносив обличчя розбійників за один удар. Тому, коли на день 70-й розпочалася друга хвиля набігу, я розібрався з нею за лічені хвилини і після того вирішив спробувати пройти рейд Верхи на Валері. Але я не врахував двох ключових моментів. Рейди на цій збірці модифіковані. І окрім стандартного набору розбешак появляються ще й отакі оверпавернуті чудіки. Коли один з них мене осліпив і я звернув увагу на здоров’я Валери, то відразу ж поняв, що так діла не буде і динозавр, на якого я потратив дві години свого життя, загине через 30 секунд. Тож я відлетів для того, щоб прийшла сліпота, посадив валярчика на землю і погнав проходити рейд вручну. Та недійство забрало у мене аномально багато часу. Із цікавого тут було лише пару моментів, як, наприклад, коли зомбів вкрав мій тотем. Ну, ти просто піда. Бо коли мені настільки надавали по голові, що в мене аж потемніло в очах і на останній хвилі, коли я шукав останнього розбійника, рейд тупо пропав. Ну, клас. Я потратив на цей рейд повних дня, щоб навіть не пройти його повністю. Ну, але з плюсів я наформив чотири тотеми і дофіга смарадів. Так що це вже хоч щось. Втомлений, виснажений і злий я пішов хімарити. День 72-й. Мені потрібно було завершити арку з зачаруванням найпотужнішого меча в цьому світі. Тому я пришкандибовав до Чола, який продававження і купив запас з 12 книг. Вернувся додому, посмажив свинину і помітив, що у мене 32-й рівень. Тож перед тим я вирішив зачарувати щось на потужні 30тилевельні чари. І моє око впало на одну з цих модифікованих пулялок. А якщо бути точним, то обсидіановий лук. Я скрафтив спеціально призначений шаблон для апгрейда лука. Да, я тоже в шоці, що існує такий мод. Зробив обсидіанову стрілялку смерті, побіг її зачарувати і отримав незламність три. А також ні з того, ні з соого почав іти сніг. Я поспав, щоб він пройшов, але просто обалденно. Саме так. Тепер вся моя територія вкрита вонючим снігом. День 73 я погнав в Незер, щоб нафармити 30-й левел, копаючи золото і кварц. Вернувся на базу і получив сила чотири, відкидування два, незламність три. Непогано. Я полетів в динозаврячу печеру, щоб протестити роботу обсидіанового лучочка. І, відверто кажучи, особливої різниці я не відчув. Було потрачено вісім стріл, щоб вбити релі хейруса, в якого 150 ХП. Тобто це мінус18 ХП за вистріл, що не сильно той краще, ніж звичайний лук. Але кидати справа на половині шляху я не привик, тому вирішив поставити на нього книги на силу п’ять і безкінечність. І я згадав, що першопочатково я збирався просто зачарувати клинок. Сорі, я просто ввійшов в кураж з тим луком. Ну, ви розумієте, як то буває, да? День 74 я знов відправився в село, де в одного чола два роки шукав книгу на силу і в іншого ще десь чотири роки шукав безкінечність. Вернувся на хату і поставив на обсидіановий лук цих два зачарування. І тепер у мене є максимально потужна стрілялка. Дана далекобійна зброя при вистрілі в голову з легкістю виносила рядових мобів з одної тички. Ого, втикайте, ворона. День 75-й. Я вирішив, що мені в терміновому порядку потрібно дуже багато дерева. Я не знаю, для чого воно мені, але в голові у мене була одна єдина думка: лишнім воно точно не буде. Я зрубав чотири темних дуба, дев’ять смере, пахіцефалосаурус. А, ну ти прикалуєшся з мене. Я буду коротко кликати тебе, фалос. Сім незрозумілих дерев, які по відтінку нагадували деревину з пейлгардена. А потім я побачив невідомий данж, всередині якого на мене чекали маги, розбійники, заклинателі і винагороду у вигляді тонни книжкових поличок. Я продовжую кар’єру лісоруба. На цей раз здобувши тропічне дерево, а потім знайшов слони. Да, це були просто звичайні слони. Я не знаю, чому я так зрадів. Я зняв всю броню, щоб сфоткатися з цими величними створіннями. І так в мене на груді татуїровка тотема, тому що стоїть якийсь дебілкуватий мод, який я не знаю, як виключити. І після того я зустрів табун трицератопсів, які почали валити дерева в намаганнях мене зжерти. Але слава Богу, я очкун і здриснув від них майже моментально. Дальше я знайшов ще один данш, плюсанув халявний тотем і добиваючи липкі поршні випадково натрапив на ось це. Йоу. Хо це і виглядає як круте і тяжке для проходження підземелля, але насправді тут було не круто і не тяжко. Чуєте? От мені цікаво, у вас це підземелля приватизовано? Ну бо якщо ні, то я його у вас відіжму, щоб збудувати Емелі Реорт, як Гріша Каз. День 77-й. Я все ще літаю по світу. І цього разу я знайшов данш, всередині якого була пастка з крокодилами. Саме так алігатор покрутив мене в пащі, як кусок шашлика, а потім була знайдена отака імбова скриня. Та й в принципі більше нічого цікавого тут не було. Після того я полетів дальше на зустріч пригодам і натрапив на максимально дивне село. Ну, це не село, це уже тупо якесь місто. Цього дня у мене був дуже поганий настрій, так що я, Да, я винищив абсолютно все населення. Під роздачу навіть попала антилопа. Представляєте? Тепер це моє місто. Ну, а що ви хотіли? Життя з динозаврами зробило мене справжнім хижаком. І на цьому моя неймовірна подорож закінчилась. Так що я полетів на базу. Непонятно для чого я вирішив відправитись за ресурсами в печеру. Але, на жаль, в тому житті не все стається так, як ми того хочемо. Тому що я натрапив на створіння, видаю ще максимально бісячі звуки, а потім в передачу ще й древнє місто. Так що я почав лутати сундуки і очевидно, що до добра це привести не могло. Спочатку я не поняв, що відбувається, але потім докумекав, що через якийсь черговий непотрібний мод спавн вардена виглядає кардинально по-іншому. Братуха, я тобі отак скажу чесно, в мене зараз рівно ноль бажання з тобою тусуватися, так що я погнав, а тобі щастя, здоров’я. Тож да, я тихенько прокопав тунель, а потім 2 млрд років викопувався на поверхню і полетів додому. На 79-й день до мене дойшло, що в цьому доісторичному світі, заселеному динозаврами та іншими тваринами, є лише одне створіння, яке по-справжньому заслуговує моєї уваги. Мамонт. Мамонти – це самі чолові представники до потопного світу. Вони нікого не рухають, їм нічого не треба, а також вони миються, що вже хороший привід на них рівнятись. Тож на сьогодні моя основна мета – це привести мамонта до себе додому і поклонятися йому до кінця відео. Я полетів на пошуки божественних мастудонтів і незабаром невеличке стадо заспавнилося в мене прямо перед обличчям. Здорова, Бог, бро, я забираю твого батька, бо він мені більше потрібен. Але, на жаль, недовго музика іграла, недовго фраєр танцював, тому що повідець, яким я планував привести мамонта на базу, рвався кожних 10 секунд. По рівні поверхні да наштукована справлялась на Урала. Як тільки приходив час підвищитись на бодай один блок, мамонт відв’язувався і мені приходилось шукати шнурок, прив’язувати його заново, обнадіюватись, що проблема вирішена і через секунду страждати знов. Окей. Окей, новий план. Я полетів на пошуки озера Лави, щоб накопати обсидіана і привезти мамонта через Незер. Пролізеш? Скажи мені зараз, братан, ти пролізеш чи ні? Він не пролазив. Так що я полетів за ще одною порцією обсидіана, збільшив портал і чуєш, я починаю думати, що ти не такий уже й божественний. Саме так. Мамонт не збирався. тепехатися в пекло. Тому я спробував повернутися до минулого способу, привести його через звичайний світ. І коли це чувирло не хотіло підпригнути на першому ж підйомі, я не витримав і зарізав його на м’ясо. Після чого я відправився в тестовий світ, де окрім величезного портала в Оверволді, я також зробив такий же самий в Незері. На цей раз телепортація навіть десятка мамонтів пройшла успішно. Тож я перевезав ще одного до стовпа, накопав тонну обсидіана, зробив новий портал, полетів знищити попередній і коли вернувся, то мамонт пропав. Я вже починав бити тривогу, але слава Богу, чел, незрозуміло по якій причині вирішив роздуплитися. Ну ти прикол тянеш чи що? А раніше так не можна було. На шнурочку ми з ним пройшли декілька метрів і я поняв, що добратися до Порталікса на базу по цим горам буде просто тотальним геморроєм. Тому я черговий раз пришрував чола, а сам збудував повітряну дорогу в притик до домашнього портала і так само збільшив його до розмірів, потрібних для телепортації мастадонта в обох вимірах. Це буде тяжка подорож, але ми справимося. Ти готовий? І я не помилився. Це були надзвичайно напружені і тривожні дві хвилини. Але якимось чином ми з божеством справилися на ура. Валера, пішли познайомлю тебе з твоїм новим богом. Тваринки понюхали один одного, як собаки. І втикаючи на себе, я почав розуміти, що для мого божества потрібно збудувати храм. Але то вже на свіжу голову треба щось думати. Так що я йду спати. День 82-й я відправся в яму для копання каменю і просидів там півдня в роздумах, що ж мені таке зробити достойне такого величного створіння, як мамон. І найкраще, що прийшло мені в голову – це зробити храм на вершині оцієї гори. Да, да, я це роблю. Нехай це забере 5 годин, але я це роблю. На ваших екранах гора висотою в 220 блоків. І підлетівши поближче, я поняв, що її потрібно буде побрити мінімум на третину. Приземлився на вершині, почав копати і зрозумів, що одне тільки копання забере просто неадекватну кількість часу. Тож було прийнято стратегічне рішення добути ресурсів для повного маяка, щоб бурити камінь зі швидкістю світла. Перш за все, мені потрібно було вбити візера. Тож я взяв голови залутаніше чорт знає коли. Прокопався на дніще, розкопав кімнату і заспавнив трьохлового боса. Нашмаляв по ньому з лука і на ізі добив мечом. Це було найлегше вбивство візера в моєму житті. Дальше я скрафтив маяк, взяв усі ресурси, які в мене були, і почав крафтити блоки, придатні для маячели. Провівши підрахунки в чаті, я поняв, що мені не вистачає 31го блока або ж 4, по стаки ресурсів. Тому я відправся в печеру, де потратив чималу кількість часу на добування заліза. Вернувся на базу, закинув всі ресурси в пічки, почекав, поки залізо переплавиться, скрафтив блоки і тепер у мене було абсолютно все для повного маяка. Я полетів на гору, розкопав територію і виставив всі блоки, плюс маячок, на якому активував квапливість два. Ну що, погнали. На повне, тотальне знищення третини гори я витратив весь 85-й день. В результаті вона була побрита навіть жорстче, ніж я під час купівлі ефіра по 2700. В день 86-й я зніс маяк, забудував усі дирки і тепер у мене є отакий кусок рівної поверхні. Два повних дня я експериментував з тим, що я можу зробити з цією платформою. Пробував зробити патерн для підлоги, рахував, чи мені вистачить блоків для золотого трона. Не вистачить. І в результаті дойшов до того, щоб зробити на землі отакий от позолочений кусок гам. Забудувати всю підлогу цеглою і потім розбавити її каменем та кругляком. Ці два дня поділили моє життя на до і після, тому що я остаточно змирився з тим фактом, що будувати я не вмію. В зв’язку з чим я вирішив замість храма зробити, ну, максимум капличку. Щоб ви розуміли, на розробку навіть всього шедевра архітектури я потратив купу часу і нервів. Але зато я зміг розібратися, як робити потужний дах з модом, назву якого я навіть не знаю. Підлогу в капличці я заставив пальмовими дошками. І ось результат моєї не то щоб дуже клопіткої праці. Дальше по центру я поставив кафедру і книгу з пером, в якій написав дуже навіть порядочну молитву до мамонтога, типа мамонт плюс бог. Поняли, да? І на цьому етапі єдине, що лишається – це привести сюди до історичного волохатого слона. Да. Але спочатку треба вбити муху. День 89-й я полетів до найближчого озера Лави, де накопав 48 блоків обсидіана для двох величезних порталів. Перший я збудував на вершині гори, а другий продублював в пеклі. Шнурочком притягнув десятитонну тварину, заштовхав його в порталікс і вуаля. Мамонтох відтепер там, де йому судилося бути все його життя на вершині великої гори Аспен. Я придумав цю назву тільки що. Зніс рештки портала і вирішив не зупинятися на простому заселенні мамонта на горі. Я поважав, що він достойний більшого. Тож я збудував стовп, притик до ліміта будування, після чого спустився вниз і да, я підвісив Мамонтога. [сміх] Ага. А потім я ще й прочитав молитву. Мамон, мамон, мант. День 91-й. Відлетівши від гори, я поняв, що це була максимально галіма ідея. Задумка полягала в тому, що стовп буде тіпа простягатися з неба на землю. Так би мовити, нотка чогось божественного. Але на ділі він просто псує всю картину. Так що я не забарився і зніс цей кусок, парканув в повітрі, переставивши його по периметру площадки. І на цьому моменті арка з поклонянням до історичному величезному волосатому створінню офіційно дойшла до свого логічного завершення. День 92-й. Після 13тиденного сеансу будівництва храму я вирішив, що мені потрібна перезагрузка. Тому я осідлав свого найкращого друга Валерчика і зносячи сотні дерев на нашому шляху, ми разом погнали на зустріч пригода. Але, на жаль, нашій сімейній відпустці помішав інший тиранозавр. Тож я вирішив, що це прекрасна нагода продемонструвати, хто є вершиною харчового ланцюга в цьому світі. І я з позором втік з одним сердечком. Ладно, походу я ніяка не вершина ланцюга, але зато я знаю, хто точно претендує на це почесне звання. Йоу, Валерчик, ти просто красава. Саме так Валера в соло розправився з агресивно налаштованою п’ятиметровою ящіркою. Але після цієї схватки у нього лишилося зовсім мало ХП, тому ми завалили парочку бізонів, щоб відрегенити йому здоров’я. Потім в процесі гулянки ми зустріли непонятне створіння під іменем Сладч. І Валера довго не думаючи знищив його з лиця землі. Да. Після того я провалився в озеро Нафти. Точно так само, як і мій улюблений домашній динозавр. Витягнути його було доволі просто, враховуючи, що він прив’язаний до мене на все життя. Ну, у нас такі співзалежні стосунки. День 93-й і наші пригоди не закінчуються. Я вирішив відправитись з Валерою до його родичів по мамині лінії, які живуть в печері. Він був агресивно налаштований, але я швидко змінив його поведінку, поклавши в меню. Після того я почав розглядати гротоцератопса, покормив його модифікованим листям і поняв, що ця тваринка замінить мені Марусю, яка, нагадую, трагічно померла по невідомим мені причинам. Тож я взяв його на повідок і попри тяжкі перешкоди у вигляді ям, горбів і вузеньких стежок, я все-таки спромігся привести його на свою базу. Для того, щоб пролізти всередину фортеці, я збудував тимчасові земляні сходи, по яким завів Гротіка і замінив його на минуле місце проживання Марусі. Та і очевидно, що я поміняв написи на табличках, тому що відтепер тут живе Маркіян. Це тепер твій новий дім, Маркіянчик. Пристосовуйся, а мені треба забрати Валеру. Я прилетів за валідроном і ми вернулися на базу та всі разом пішли спати. День 95-й отримує офіційну назву День їжі. Є ще альтернативна назва. Закінчився піст, але той прикол зрозуміють тільки галичани. А все по причині того, що сьогодні я відправся за величезною кількістю хавки, тому що, вибачте мене, але дев’ять кусків м’яса – це не порядок. В основному я знищував бізонів, так як під час моєї прогулянки з Валерою я вичислив, що з них падає найбільша кількість яловичини. Але бували і випадки з іншими тваринами. Ведмедиха: “У, яка ти страшна! У яка ти страшна!” Все, ведмедики, ви тепер без мами. Ви тепер будете сильніші. Ви будете готові до усіх непередбачуваних ситуацій. Ну, окрім цієї. Також я розправився з доісторичними білими тиграми, а потім зустрів мамонтів. Але це священні тварини, їх вбивати не можна. Ще я знайшов фортецю розбійників і, звичайно, що зачистив її під корінь, не лишивши тут тупо нікого. І чел з рюкзаком вирішив відімститися за своїх браттів. Окей. Окей. Да, як бачите, в мене від такого аж в очах потемніло. Особливо подивувала мене зустріч з крипачом, враховуючи, що його добавили на 1214, а я граю на 1,20. Але загалом, яка різниця? Менше знаєш, краще спиш. Правильно? Також я, як найдобріша людина в світі, вирішив звільнити бідних рибок з рибацького ставка. Але щось пішло не так. О, ні, я прирік вас на смерть в муках. Ага, я годів як краще, а получилось як завжди. День 96-й почався з приємної новини. Сніг нарешті почав танути. І окрім цього, я поняв, що виживання наближається до свого логічного завершення і я зобов’язаний лишити щось для потомків. Тому я прийняв рішення збудувати музей, в якому будуть зібрані всі доісторичні невідомі людству предмети. Перш за все, мені необхідно було зібрати величезну кількість блоків для будівлі. І враховуючи, що час піджимає, вирішив довго не думати і накопати вапняка, який можна перетворити у ряд непоганих блоків, які ідеально підійдуть для до історичного музею. Тож я відправився в динозаврячу печеру, де розмістив маяк і почав добувати аномальну кількість вапняка. Приблизно ось таку дирку я після себе лишив. І приблизно ось таку кількість блоків я залутав. забрав маяк і також накопав грязюки, щоб перетворити її в доволі-таки непогану коричневу цеглу. Зі всім цим добром я полетів на пошуки піска, щоб зробити скло і зустрів чергового динозавра. Я намагався з ним сфоткатися, але він повернувся до мене сракою, так що його прийшлось вбить. Накопав піска, вернувся на базу, закинув його на переплавку, накрафтив скляних панелей на пару з багняною цеглою і різноманітними блоками з вапняку. Оце мій наборчик, щоб збудувати мінімальний доісторичний музейчик. Непогано, правда? Всі блоки в кольорі гамна. Все, як має бути. В день 88- я обрав місце для музею і почав розчищати територію для будівництва. Спочатку я зробив коробку висотою в п’ять блоків, після чого пробив стіну, щоб позначити, де буде вхід. Дальше я зайнявся стовпами навколо коробки, легенько дорозчистивши територію, щоб музей повністю помістився на галявині. Після стовпів був змінений зовнішній вигляд галімої коробки, а потім збудована підлога з грязючної цегли, яку я розбав звичайною багнюкою задля текстурованості. Потім я добудував ще два стовпа на вході, і до мене навідався перший відвідувач. Ні-ні-н. Поки що закрито, братан. Після того я зробив стелю, поєднав її зі стінами, проборив дирки для вікон, виставив скляні панелі і зайнявся дахом, який вирішив повністю зробити з напівблоків. І коли музей був повністю готовий і я хотів його оглянути, скуда, я чуть не всрав. Розібрався зі шкідником і ось як виглядає дана доісторична халабуда. Тепер все, що лишалося – це зібрати всякі допотопні і незрозумілі приколи, які стануть експонатами всередині музею. Предмети я вирішив поставити ось таким макаром, розділивши їх на категорії. З однієї сторони рослинність, а з іншої доісторичні залишки. По центру луц тварин і наверху ріг трицератопса та зуб якоїсь рандомної тварини. Я я не знаю, звідки він в мене. Да-да-да-да. Кусок гамна, не музей. Тут у нас відділ зі всякими костями і зубами, і рогами, і шкурами. Тут відділ зі всякою рослинністю. Ну і відповідно тут знаряддя праці. Да. І окрім рамок з предметами, я вирішив розставити таблички і підписати абсолютно кожен експонат. Отакий от получився музей. Я прекрасно розумію, що це не музей, це кал. День номер 100 був вчора, але я повинен зробити ще одну надважливу річ. Окрім стромного музею, я вирішив залишити на сскальні рисунки, які полагаються для представниками зойської ери. У мене вже було декілька блоків, і я вирішив подивитися, як вони виглядають, після чого зламав і no wayй. Боже, ну це просто піз. Саме так. Рисунки перетворилися на звичайний вапняк. Так що я погнав до історичну печеру, де знайшов залишки перших людей і розтрощив їхні дома. Після чого я вернувся на поверхню і прийняв рішення залишити наскальні рисунки на вершині великої гори Аспен. Та-да-да-да, на скальні пісю. На останок я помолився Мамонтогу, оглянув свою себечу домівку, попрощався зі всіма домашніми динозаврами і навіть відвідав свою першу базу. Господи, як я міг тут жити? Ну це ж просто мерзость. Та і в принципі все. Відео закінчилось, але ви все ще можете допомогти мені купити хліба, підписавшись на Patреon або ставши спонсором на Ютубі. Дякую за перегляд.
100 днів виживання в Майнкрафт Хардкор, але світ заселений динозаврами!
Отаке от получилось відео, приємного перегляду!!!!
Підпишіть пліз на канал, але тільки якшо ви будете дивитесь нові відео!!!!!!!!
▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬
• Patreon: https://www.patreon.com/weezzy
• Стати спонсором: https://www.youtube.com/channel/UC2SAJd-6s1KtTPRDQFcd2mw/join
• Telegram: https://t.me/weezzykk
• Співпраця: weezzyreklama@gmail.com
#майнкрафтукраїнською #minecraft #майнкрафт
▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬
Таймкоди:
00:00 Інтро
00:32 Починається двіж
05:08 Зустріч з Ті-рексом
07:11 База, основа, фундамент
09:41 Пригоди на землі
10:22 Пригоди під землею
10:58 Оглядовий день
12:02 Будую хату (дуже некрасиву)
13:53 Шлях самурая
14:53 Пекельні страждання
16:25 Стаю потужним (не получилось)
19:17 Стаю потужним 2.0 (получилось)
22:57 Печерна людина в печері
24:54 Найдовший спідран в історії
30:48 Елітри і ше смертельна зараза
32:53 Дослідження доісторичного світу
34:30 Велике переселення народів
38:05 Пригоди в динозаврячій печері
39:45 Пошук друзів
43:27 Ферма Цукру
44:02 Динозавряча Хата
46:16 Найскладніший бос за все моє життя
49:18 Вогняний посох смерті
51:37 Приручення Тиранозавра (небезпечно!!!)
56:00 Найслабша легендарна зброя в історії
57:08 Колись Ернест Хемінгуей побився об заклад, що…
58:35 Небажані гості
59:50 Віддавання боргів
01:01:33 Подорож до краю світу
01:04:06 Арка з поклонянням Мамонту
01:10:46 Медовий місяць
01:12:36 День їжі
01:13:53 Музей доісторичних предметів
01:16:29 Останні штрихи
▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬
🎶 Музичний супровід — Epidemic Sound
Уся музика використовується з дозволу її творця.
▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬▬
100 днів виживання з динозаварами
Майнкрафт динозаври
100 днів виживання з модами
Я прожив 100 днів з модом на динозаврів
100 Днів Виживання в Майнкрафт Українською
Ми прожили 100 днів в Майнкрафті
100 днів виживання на одному блоці в Minecraft
Ми вижили 100 днів у Майнкрафт
Я прожив 100 днів в Minecraft Hardcore
Майнкрафт на острові хардкор
Ми прожили 100 днів на версії 1.21 Minecraft
Ми вижили 100 днів у Майнкрафт
Виживання у Майнкрафт Хардкор
Виживання у Майнкрафт Українською
Виживаю в Minecraft Hardcore
Майнкрафт Українською
Майнкрафт але
100 днів але
Один Блок Майнкрафт
Майнкрафт 1 блок
Minecraft 1 блок
Майнкрафт Скайблок
Україна в Майнкрафт
Майнкрафт Хардкор
Український Minecraft
46 Comments
Ой у лузі червона країна
Уууууууууууууууууууурааааааааааааааааа
Ой у лузі червона калина!
Ой у лузі ЧЕРВОНА КАЛИНА
Візі я Вітя і я живу у Вінницькій області❤❤❤❤❤
Ой у лузі червонп калина
Підпишіця на Візі❤❤❤❤
Vyzy твої відео дуже крутв
Ой у лузі червона калина
А чому ти не знімаєш відео із айрокіном
Ой у лузій ЧЕРВОНА КАЛИНА❤❤❤❤❤
Ой у лузі червона калина 🇺🇦🇺🇦🇺🇦🎉🎉🎉
Візі на 33 хвилині ти сказав що ти дурачок но це не так❤❤❤
Ойулузі червона калина❤❤❤
Ой у лузі червона калина
ОЙ У ЛУЗІ ЧЕРВОНА КАЛИНА
Ой у лузі ЧЕРВОНА КАЛИНА
Ой у лузі ЧЕРВОНА КАЛИНА похилииилася
Ой. У Лузі. Червона. Калина
Класне відео. І потрібно перевірити обіцянку автора на разунок лайку.
Ой у лузі ЧЕРВОНА КАЛИНА
50:45 f бомжу
ой у лузі ЧЕРВОНА КАЛИНА
ОЙ У ЛУЗІ ЧЕРВОНА КАЛИНА
Ой у лузі червона калина
ой у лузі червона калина
Ой у лузі ЧЕРВОНА КАЛИНА
Ой у лузі червона калина, похілилася🎉
Ой у лузі червона калина
Обожнюю ваші відео🥰✨✨
Ой у лузі ЧЕРВОНА КАЛИНА
Мне лени писать
Ой у лузі ЧЕРВОНА КАЛИНА
Ой у лузі ЧЕРВОНА КАЛИНА
Всьо, чекаю на лайк :з
Ой у лузі червона калина
Ой у лузі червона калина 😊❤🇺🇦
ОЙ У ЛУЗІ ЧЕРВОНА КАЛИНА
39:40 подивіться на багаття ніщо не нагадує?
Ой у лузі червона калина
ОЙ У ЛУЗІ ЧКРВОНА КАЛИНА!
привіь добрий де ой вечір жрасте ну кароче візі давайте може почастіше випускати відео ну там хочааааби через коєні два три тижні
Блять, я ору як чайка 😆😆😆
Weezzy зроби відео як ти проходиш мод RLcraft Будь ласка 😅
Ой у лузи Червона калина❤
Ой у лузі ЧЕРВОНА КАЛИНА
Ой у лузі Червона Калина
оц у лузі червона калина
Динозавр спавняться в джунглях